Поради психолога для вчителів
Урок в умовах війни: який він? 👩🏫 Спитали у педагогів про те, як вони готувалися до 1 вересня, та виділили п'ять актуальних порад, які стануть у пригоді цього навчального року 🙌
А ще більше про те, як в умовах сьогодення організувати освітній процес, читайте у матеріалі на «Освіторія медіа» 👉 bit.ly/3TvkS22
Повернення до школи під час війни. Правила організації навчання
від психолога
Усе більше школярів повертаються до навчання в дистанційному форматі. Думки батьків розділилися: одні вважають, що ніякого навчання під час війни бути не може, інші — що діти мають навчатися, незважаючи ні на що. Психологи ж підтримують відновлення навчального процесу, але мають деякі зауваження та рекомендації до його організації.
Мета дистанційного навчання під час війни — не лише засвоєння нових знань, а й психологічна підтримка, спілкування, перемикання уваги дітей.
Жодних негативних оцінок, обліку відвідування, об’ємних домашніх завдань тощо — навчання повинно стати допомогою дитині, а не черговим стресом та хвилюваннями.
Зараз не час фокусуватися на вивченні нового матеріалу. Заняття мають бути орієнтованими на повторювання — це буде ефективніше.
Не забувайте про загальні правила дистанційного навчання та гігієну користування гаджетами.
Ставтеся з розумінням до дитячої розсіяності, неуважності й інертності під час онлайн-уроків.
Учителі мають підбадьорювати дітей, а не залякувати негативом на уроках. А відволікатися варто лише на підтримку та турботу, а не на актуальні новини.
Навчання в такий складний час — це новий виклик для педагогів, але знайте, що безумовна любов до дітей та підтримка допоможе стабілізувати психологічний стан дитини.
Пам’ятайте, якщо ви зауважили, що ваш учень надто тривожний, плаксивий або агресивний, одразу зверніться до психолога школи для подальшої психологічної підтримки дитини.
(Взято із матеріалів Лейли Гасанової)
Бережіть себе та близьких.
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА
.jpg)
.jpg)
Корисно знати кожному.
Дещо з того ви можете зробити, навіть, якщо ви не є психологом і це буде помічним. Якщо ви опинилися поряд із людиною, що переживає гостру стресову реакцію і все ще здатні зберігати стан, що дозволяє вам читати алгоритм і слідувати простим інструкціям - можете йти по ньому.
Перша психологічна допомога:
1. Підійди
- визначтесь чи маєте сили аби підійти
- представтеся, назвіть своє ім’я
- запитайте дозволу, аби поговорити
- запитайте, чи потрібна допомога
- поясніть свої цілі
- пам’ятайте про мову тіла (жести, міміка можуть сприйматись краще, ніж слова)
2. Підтримай
- знайдіть безпечне місце
- захистіть від зайвої уваги
- допоможіть знайти опору (стіна, стілець, твоя рука)
- захистіть людську гідність (наприклад, знайти чим прикрити оголене тіло, якщо ситуація цього потребує)
- говоріть фрази «я з тобою», «ти в безпеці», "видихай"
3. Пам’ятай про реальність
- називайте потерпілого на ім’я, якщо знаєте
- запитайте, чи знає він, що сталося, де він зараз, який день сьогодні
- поясність, де ви знаходитеся і що трапилося
- попросіть називати предмети, котрі вас оточують
- попросіть робити вдихи та видихи
4. Заохочуй
- вислухайте уважно та зі співчуттям (емпатією)
- заспокойте з приводу реакцій – це нормальна реакція на ненормальні обставини
- не потребно заспокоювати плач (лише, якщо людина сама просить)
- не відносьте до себе агресію, люди в стресових ситуаціях агресивні або в страху
- уникайте припущень про переживання потерпілого (не оцінюйте, не осуджуйте, не повчайте)
- уникайте ставити діагнози.
5. Подбай
- «Слухай, мовчи, піклуйся!»
- допоможіть у тому, у чому можете на даний момент (попити, зігрітися, перепочити тощо)
- поважайте бажання потерпілого побути на самоті, але не випускайте його з поля зору
- питайте про плани
- надайте інформацію про служби, інстанції, котрі можуть допомогти.
6. Передай
- переадресуйте потерпілого до фахівця (психолог, медик, соцробітник, волонтер, капелан) який допоможе йому в подальшому.
Взято із сторінки Людмили Новіцької
БУЛІНГ
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.
Булінг у школі
Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
задирство;
фізичні і психічні приниження;
різного виду знущання;
бойкот та ігнорування;
псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
переслідувач (булі);
жертва;
спостерігач.
У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.
Практичний психолог
Щоб відчувати себе щасливими...
Гормони щастя - як зробити так, щоб їх було більше?
Є прості способи збільшити кількість наших «гормонів щастя» і впливати на свій настрій.
Коли ми запитуємо себе, що робить нас щасливішими, ми зазвичай думаємо про обставини, майно або людей в нашому житті. В глибині нашого тіла в цей час відбуваються цікаві хімічні процеси. Чотири основних речовини, що виробляються в мозку, відповідальні за створення тих відчуттів і емоцій, які ми асоціюємо з щастям. Це чудова новина - так як це означає, що навіть коли обставини, майно або люди в нашому житті не зовсім такі, якими ми хотіли б їх бачити, є прості способи збільшити кількість наших «гормонів щастя» і впливати на свій настрій.
Ендорфіни. Ендорфіни виробляються центральною нервовою системою, щоб допомогти нам справлятися з фізичним болем. Один безболісний (або ж не дуже болючий!) спосіб викликати їх вироблення - займатися фізичними вправами. Відповідно до одного з досліджень, лише 30 хвилин ходьби на біговій доріжці 10 днів поспіль було досить для того, щоб викликати значне зменшення депресії серед хворих, які страждають від клінічної депресії.
Серотонін. Напевно, найвідоміший «хімікат щастя» - так як саме на нього в основному спрямована дія антидепресантів. Цей нейромедіатор природним чином запускається деякими речами, які ми робимо кожен день. Один спосіб збільшити його рівень: перебувати на яскравому світлі - особливо сонячному. Фізичні вправи і позитивне мислення також стимулюють його вироблення.
Допамін. Його часто називають «хімікатом винагороди». Коли ви домагаєтеся мети або завершуєте задумане, ви отримуєте приємну дозу допаміну - усвідомлення того, що ви відмінно попрацювали. Але ви можете відчути те ж саме, по-доброму ставлячись до інших людей. Волонтерство збільшує рівень допаміну - і навіть думки, добрі і люблячі думки про когось.
Окситоцин. З ним добре знайомі мами - цей гормон виробляється під час пологів і під час грудного вигодовування. Він в основному асоціюється з люблячими дбайливими дотиками і близькими стосунками. Хочете, щоб у вас його було більше? Обійміть кого-небудь - нехай навіть кошеня.
Часом щастя може здаватися якоюсь далекою нездійсненною мрією. Але на щастя, в нашому організмі постійно відбуваються складні хімічні процеси, на які ми можемо впливати своїми повсякденними діями. Коли ми розуміємо, як працюють наші гормони і нейротрансмітери, ми, можливо, зможемо «запускати» їх простіше, ніж ми думаємо.
Будьмо щасливими!
Тривожна дитина
Психологічні поради вчителю
* Тривожну дитину необхідно постійно підбадьорювати, демонструвати впевненість у перемозі, та можливості успіхів.
* Намагатися виховувати правильне відношення щодо результатів своєї діяльності. Вміння правильно оцінити себе.
* Спокійно та правильно відноситись до успіхів та до невдач. Не соромитись та не лякатися помилок, використовувати їх для розвитку.
* Формувати правильне відношення до діяльності та вчинків інших людей.
* Розвивати адекватне ставлення до оцінок, думок інших людей. Широко використовуйте музику, ігрові прийоми, рольові ігри.
